ѕрощавай, л≥то!
ќѕќ¬≤ƒјЌЌя
ѕрощавай, л≥то!
÷е промовл¤ли оч≥ бабус≥.
÷е повторював сам до себе д≥дусь.
÷е в≥дчував ≥ ƒуглас.
ѕрощавай, л≥то!
÷≥ слова ворушилис¤ на д≥дусевих устах Ч в≥н сто¤в на веранд≥ й дививс¤ на пожухлий лужок перед будинком, ≥ не було вже видно жодноњ кульбаби, ≥ пов'¤ли кв≥тки конюшини, ≥ крони дерев уз¤лись ≥ржею, ≥ справжнЇ л≥то лишилос¤ позаду, а сх≥дний в≥тер доносив дух Їгипетськоњ пустел≥.
Ч ўо? Ч перепитав ƒуглас. јле вже й сам почув.
Ч ѕрощавай, л≥то! Ч ƒ≥дусь сперс¤ на балюстраду веранди, приплющив одне око, а другим пов≥в по небокраю.Ч «наЇш, ƒуг, що це таке? ÷е кв≥тка, що росте край дороги, ≥ назва в нењ ¤краз пасуЇ до сьогодн≥шньоњ погоди. ўось там геть розладналось у „ас≥. Ќе знати нав≥що повернулос¤ л≥то. „и воно забуло щось? ≤ ¤кось сумно стаЇ на душ≥. ј пот≥м знову весело. ѕрощавай, л≥то!
¬исхла папороть п≥д верандою впала на курну землю.
ƒуглас п≥д≥йшов ≥ став поруч ≥з д≥дусем: може, той под≥литьс¤ з ним своњм гострим зором, здатн≥стю бачити аж ген за пагорбами, сл≥зьми, що п≥дступають до очей, щаст¤м минулих дн≥в. “а довелось удовольнитис¤ духом люлькового тютюну й св≥жими пахощами одеколону Ђ“игрї. ” груд¤х хлопц¤ немов крутилас¤ дзига Ч то вона ¤сн≥ла, то темн≥ла, то виповнювала см≥хом рот, то навертала на оч≥ теплу солону вологу.
Ч ѕ≥ду з'њм пампушку та л¤жу посплю,Ч сказав в≥н.
Ч ƒобрий цей звичай у нас в ≤лл≥нойс≥ Ч напакувати живота й л¤гти спати.
¬елика тепла рука важко л¤гла ƒугласов≥ на голову, ≥ в≥д цього дзиіа закрутилас¤ швидше, швидше й стала тепер однакового, гарного теплого кольору. ƒорога до пампушок була вимощена рад≥стю. ѕрикрашений вусиками з цукровоњ пудри, ƒуглас ще м≥ркував, чи поринути йому в сон, а тим часом сон уже п≥дкравс¤ ззаду, пробравс¤ в голову, м'¤ко вчепивс¤ в нього.
ќ п≥в на четверту пополудн≥ все його дванадц¤тир≥чне Їство занурилось у сут≥нь. ѕот≥м, уже вв≥ сн≥, в≥н стр≥пнувс¤. ƒесь в≥ддал≥к грав оркестр ¤кусь дивну пов≥льну мелод≥ю, глухо звучали м≥дн≥ труби й барабани. ƒуглас п≥дв≥в голову, прислухавс¤. ћузика зазвучала гучн≥ше, так наче оркестр вийшов з печери на ¤сне осонн¤.
“а погучн≥шала вона й тому, що коли спершу в оркестр≥ н≥бито було всього к≥лька ≥нструмент≥в, то з наближенн¤м до √р≥нтауна њх ставало дедал≥ б≥льше, немовби музиканти, п≥днос¤чи над головами блискуч≥ проти сонц¤ труби, виходили просто ≥з земл≥ безлюдних кукурудз¤них лан≥в. ƒесь з≥йшло, наче т≥льки того й чекало, щоб у нього вдарили, кружало м≥с¤ц¤ ≥ враз обернулос¤ на литавру. ƒесь пурхнула з в≥т, уже в≥льних в≥д урожаю, ≥ зазвучала флейтами-п≥кколо зграйка сполоханих дрозд≥в.
Ч ѕроцес≥¤! Ч прошепот≥в ƒуглас.Ч јле ж сьогодн≥ не „етверте липн¤, та й ƒень прац≥ вже минув. “о чого ж?..
≤ що гучн≥ше лунала музика, то пов≥льн≥ша, глибша й сумн≥ша вона ставала. ћовби величезна грозова хмара, линучи низько-низько над землею, вкрила т≥нню пагорби, затопила темр¤вою дахи й тепер текла вулицею. ћовби гуркот≥в гр≥м. ”весь тремт¤чи, ƒуглас чекав. јж ось процес≥¤ зупинилас¤ перед њхн≥м будинком. —он¤чн≥ зблиски, в≥дбившись в≥д м≥дних труб, зал≥тали в гор≥шнЇ в≥кно й золотими пташками металис¤ по к≥мнат≥, шукаючи виходу,
ƒуглас крадькома, щоб його не пом≥тили, визирнув у в≥кно.
≤ побачив усе знайом≥ обличч¤. ¬≥н закл≥пав очима.
Ќа лужку перед будинком сто¤в ≥з тромбоном у руках ƒжек Ўм≥дт Ч вони сид≥ли в школ≥ на сус≥дн≥х партах, задер догори сурму Ѕ≥лл јрно, ƒуглас≥в щирий при¤тель, пихт≥в, обвинутий, наче удавом, величезною трубою, перукар м≥стер ¬≥неск≥, ≥... ану, постривай!.. ƒуглас прислухавс¤. ” нижн≥х к≥мнатах сто¤ла глибока тиша. ¬≥н миттю одвернувс¤ од в≥кна й зб≥г сходами наниз. ” кухн≥ пахло смаженим беконом, але не було н≥ душ≥. ¬ њдальн≥ ще не розв≥¤вс¤ дух млинц≥в, але й там т≥льки легкий в≥трець ворушив невидимою рукою зав≥ски.
¬≥н метнувс¤ до дверей ≥ виб≥г на веранду. јтож, у дом≥ не було н≥кого, зате на лужку в≥н побачив справжнЇ товпище.
—еред музикант≥в сто¤ли д≥дусь ≥з валторною, бабус¤ з бубоном, ∆ивчик ≥з дит¤чою дудочкою.
“≥льки-но ƒуглас з'¤вивс¤ на веранд≥, ¤к ус≥ чимдуж закричали, ≥, поки вони кричали, йому спало на думку, ¤к швидко все сталос¤. јдже т≥льки мить тому бабус¤ залишила в кухн≥ на дошц≥ зам≥шане й посилане борошном т≥сто, на ¤кому зосталис¤ сл≥ди њњ пальц≥в, ≥ т≥льки мить тому д≥дусь в≥дклав у б≥бл≥отец≥ ƒ≥ккенса, а ∆ивчик з≥скочив з дикоњ ¤блун≥. ≤ ось уже вони сто¤ть у цьому натовп≥ знайомих, учител≥в, б≥бл≥отекарок, чотириюр≥дних брат≥в та сестер з далеких персикових сад≥в, ≥ в руках у них також музичн≥ ≥нструменти.
рик затих, ≥, забувши про жалобну музику, ¤ку грали перед тим, поки йшли м≥стом, ус≥ стали см≥¤тис¤.
Ч —лухайте,Ч спитав нарешт≥ ƒуглас,Ч що воно за день сьогодн≥?
Ч ўо за день? Ч перепитала бабус¤.Ч “в≥й день, ƒугласе.
Ч ћ≥й?
Ч “в≥й, ƒугласе. ќсобливий день. ращий в≥д дн¤ народженн¤, св¤тков≥ший в≥д р≥здва, врочист≥ший в≥д „етвертого липн¤, пишн≥ший в≥д великодн¤. “в≥й день, ƒугласе, тв≥й!Ч÷е вже говорив мер, в≥н виголошував промову.
Ч јле ж...
Ч ƒуг,Ч ≥ д≥дусь показав на величезний кошик,Ч отут дл¤ тебе суничний пир≥г.
Ч ≤ суничний торт,Чдокинула бабус¤.Ч≤ суничне морозиво! ”с≥ завсм≥халис¤. ќдначе ƒуглас позадкував: йому здавалос¤, н≥би в≥н сам Ч величезний торт ≥з суничного морозива, що стоњть на сонц≥, але не тане.
Ч ј коли потемн≥Ї, буде фейЇрверк,Чозвавс¤ ∆ивчик ≥ дмухнув у свою дудочку.Ч ≤ ще ¤ в≥ддам тоб≥ свою банку ≥з св≥тл¤чками, њх там по сам≥ в≥нц¤, ¤ ц≥ле л≥то збирав.
Ч Ќе вп≥знаю тебе, ∆ивчику. « ¤кого це дива ти њњ в≥ддаЇш?
Ч Ѕо сьогодн≥ ƒень ƒугласа —полд≥нга. ћи принесли тоб≥ кв≥ти, ƒуг.
Ђ’лопц¤м кв≥т≥в не принос¤ть,Чподумав ƒуглас,Ч нав≥ть до л≥карн≥ї.
“а сестри –емс≥ вже прост¤гли до нього пучечки прощавай-л≥та, а д≥дусь казав:
Ч Ќе барис¤, ƒуг! —тавай на чол≥ процес≥њ, ≥ рушаймо. ѕароплав чекаЇ.
Ч ѕрогул¤нковий? ћи попливемо на гул¤нн¤?
Ч я б назвав це мандр≥вкою.Чћ≥стер ¬≥неск≥, перукар, обсмикнув б≥лий фартух ≥ глибше насунув на голову солом'¤ного капелюха кольору каш≥ з кукурудз¤них пласт≥вц≥в.Ч ќсь послухай!
¬≥д озера, за милю зв≥дти, долинув тужливий гудок пароплава.
Ч роком руш!Чскомандував д≥дусь.Ч–аз-два... ƒуг, ну ж бо... раз-два!
Ч јле ж...
Ѕабус¤ вдарила в бубон, ∆ивчик задуд≥в у дудочку, застогнала д≥дусева валторна, ≥ юрба, рушивши по колу, вт¤гла в себе ƒугласа й винесла на вулицю, а там так само вт¤гла й собак, ≥ т≥ гавкали попереду й позаду всю дорогу до центру м≥стечка, де вуличний рух спин¤вс¤ пропустити процес≥ю, люди на тротуарах махали руками њй усл≥д, а на гор≥шньому поверс≥ м≥ського готелю Ђ√р≥нтаунї хтось подер на др≥бн≥ клаптики телефонну книгу й пожбурив њх з в≥кна на вулицю,Ч але поки те конфетт≥ з телефонних номер≥в долет≥ло до брук≥вки, процес≥¤ вже спустилас¤ з пагорба, залишивши позаду й осонн¤, ≥ м≥стечко.
оли вони вийшли на берег н≥мотного озера, сонце вже завол≥кали хмари, а в≥д води швидко насувавс¤ густий туман, ≥ ƒуглас, дивл¤чись на нього, зл¤кавс¤: здавалось, н≥би в≥д ос≥ннього неба в≥д≥рвалас¤ величезна грозова хмара ≥, спустившись додолу, поглинула берег, ≥ м≥стечко, ≥ захоплений грою оркестр.
ѕроцес≥¤ зупинилас¤. Ѕо тепер зв≥дкись ≥з туману, з-за невидимоњ пристан≥, чути було, ¤к наближаЇтьс¤ великий пароплав, час в≥д часу тужливо ревучи, мов сирена на ма¤ку.
Ч Ќу, хлопче, мерщ≥й до пристан≥,Ч тихо мовив д≥дусь.
Ч јну, хто перший! Ч ∆ивчик кинувс¤ вперед.
ƒуглас ≥ з м≥сц¤ не зрушив.
Ѕо пароплав уже випливав з тумануЧшпангоут за шпангоутом, ≥люм≥натор за ≥люм≥натором Ч ≥ ось уже став край пристан≥ й скинув сходн≥.
Чј чому...Чƒуглас утупив оч≥ в пароплав.Ч„ому в≥н не маЇ назви?
”с≥ подивилисьЧ≥ справд≥, н≥¤коњ назви на нос≥ довгого б≥лого пароплава не було.
Ч Ќу... розум≥Їш, ƒуг...
ѕароплав оглушливо загуд≥в, ≥ юрба знову рушила й понесла ƒугласа по мостинах пристан≥ до сходень.
Ч ƒуг, ≥ди ти перший!
Ч √райте, хай в≥н ≥де п≥д музику!
≤ оркестр, п≥дн≥сши догори тонну м≥д≥ й дв≥ст≥ фунт≥в дзвон≥в та литавр, трич≥ п≥др¤д заграв Ђѕрив≥таймо, прив≥таймо, прив≥таймо щиро вас!ї ƒуглас ≥ незчувс¤, ¤к опинивсь на палуб≥, а за ним туди заб≥гали ≥нш≥, квапливо ставили кошики з њжею ≥ чимдуж посп≥шали назад на пристань...
Ѕам-м!
—ходн≥ забрали.
ƒуглас рвучко обернувс¤ й скрикнув.
¬≥н був на пароплав≥ сам. …ого друз≥ та родич≥ лишилис¤, мов у пастц≥, на пристан≥.
Ч «ачекайте, зачекайте!.. —ходн≥ забрали не випадково. њх забрали навмисне.
Ч «ачекайте! Ч зл¤кано закричав ƒуглас.
Ч јтож,Ч неголосно мовив д≥дусь, сто¤чи внизу на пристан≥.Ч «ачекайте.
≤ раптом ƒуглас зрозум≥в: т≥, що лишилис¤ на пристан≥, аж н≥¤к не в пастц≥.
¬≥н кл≥пнув очима.
÷е в≥н був у пастц≥, на пароплав≥.
ƒуглас закричав. ѕароплав лунко загуд≥в. ¬≥дстань м≥ж ним ≥ причалом почала зб≥льшуватись. ќркестр грав Ђ олумб≥Ї, перлино океануї.
Ч “а стривайте ж, стривайте!
Ч ѕрощавай, ƒуг!
Ч —тривайте!
Ч ƒо побаченн¤, ƒуг, до побаченн¤! Ч гукали обидв≥ б≥бл≥отекарки.
Ч ѕрощавай,Ч шепот≥ли вс≥, хто був на пристан≥. ƒуглас подививс¤ на кошики з њжею ≥ мимовол≥ згадав, ¤к к≥лька рок≥в тому бачив у музењ в „≥каго Їгипетське гробовище, де навколо невеликого видовбаного ≥з колоди човна були розставлен≥ вс¤к≥ забавки та кошики з геть висхлою в≥д часу њжею. ÷ей спогад обп≥к його, наче порох, що спалахнув перед очима. ’лопець закрутивс¤ на м≥сц≥, ¤к нав≥жений, ≥ заплакав.
Ч ѕрощавай, ƒуг, прощавай!..
∆≥нки махали б≥лими хусточками, чолов≥ки Ч солом'¤ними капелюхами. ’тось п≥дн¤в маленького собачку й помахав ним.
ј пароплав в≥ддал¤вс¤ в≥д пристан≥ по холодн≥й вод≥ озера, туман огортав його все щ≥льн≥ше, ≥ звуки оркестру танули вдалин≥, ≥ ƒуглас уже ледь розр≥зн¤в своњх т≥ток, д¤дьк≥в ≥ ближчих родич≥в.
Ч —тривайте! Ч гукав в≥н.Ч ўе не п≥зно! «вел≥ть њм повернути назад! ¬и теж можете попливти з≥ мною на гул¤нн¤! ј й справд≥, попливемо вс≥ разом!
Ч Ќ≥, ƒуг, т≥льки ти один,Ч почув в≥н ген з берега голос, д≥дус¤.Ч ѕливи сам, хлопче.
≤ тепер ƒуглас знав, що на пароплав≥, кр≥м нього, н≥кого немаЇ. якщо проб≥гти по ньому й зазирнути в ус≥ закутки, не побачиш н≥ кап≥тана, н≥ старшого пом≥чника, не побачиш н≥кого з обслуги. ¬≥н самотн≥й на борту цього судна, що самотньо поринаЇ в туман, а внизу, десь п≥д палубою, чахкають ≥ гудуть величезн≥ машини, живуть своњм, позбавленим розуму, замкненим у соб≥, житт¤м.
ƒуглас механ≥чно п≥шов до носу судна. ≤ раптом в≥дчув упевнен≥сть у тому, що досить йому л¤гти скраю палуби й провести рукою по борту, ¤к в≥н намацаЇ там щойно виписану фарбою назву.
„ому погода розминулас¤ з порою року? „ому знову так потепл≥ло?
¬≥дпов≥дь була проста.
ѕароплав називавс¤ Ђѕрощавай, л≥тої.
ј повернулос¤ л≥то т≥льки по нього, по ƒугласа.
Ч ƒу-у-г!..Ч√олоси з берега було вже ледве чути,Ч ƒо побаченн¤... прощавай... прощавай...
Ч ∆ивчику, бабусю, д≥дусю, Ѕ≥лле, м≥стере ¬≥неск≥, н≥, н≥, н≥! ∆ивчику, бабусю, д≥дусю, р¤туйте!
“а берег уже спорожн≥в, пристань зникла з очей, люди роз≥йшлис¤ по дом≥вках, пароплав загуд≥в востаннЇ й розбив ƒугласов≥ серце, ≥ його скалки бризнули сльозами з очей, ≥ тод≥ в≥н г≥рко заридав, вимовл¤ючи ≥мена вс≥х, хто залишивс¤ на берез≥, ≥ њхн≥ ≥мена злилис¤ в одне величезне жаске слово, що струснуло йому душу, ≥ вс¤ кров його серц¤ вихлюпнулась у судомному воланн≥:
Ч ƒ≥дусю-бабусю-∆ивчику-Ѕ≥лле-м≥стере-¬≥неск≥-помож≥-≥-≥ть!
≤ отак, ридаючи, в≥н п≥дхопивс¤ й с≥в на л≥жку, ≥ його кидало то в жар, то в холод.
ѕот≥м знов упав на подушку, ≥ сльози зат≥кали йому у вуха, а в≥н усе плакав, хоча й в≥дчував, що лежить на своЇму л≥жку, хоча й в≥дчував на пальц¤х неслухн¤них рук ≥ на клаптиков≥й ковдр≥ благодайне сон¤чне св≥тло. Ќадвеч≥р'¤ безгучно розм≥шувало в пов≥тр≥ к≥мнати лимонадн≥ тони.
ƒуглас перестав плакати.
¬≥н устав ≥ п≥шов до дзеркала подивитись, ¤кий вигл¤д маЇ печаль, ≥ побачив њњЧвона всоталась у його обличч¤ та оч≥ ≥ тепер залишитьс¤ в них назавжди, н≥коли не зникне; ≥ в≥н прост¤г руку й доторкнувс¤ до того обличч¤ за склом, ≥ рука в дзеркал≥ так само прост¤глас¤ до нього й була холодна на дотик.
”низу пекли хл≥б, ≥, ¤к ≥ кожного надвеч≥р'¤, пахощ≥ його сповнювали весь будинок. ƒуглас спустивс¤ вниз ≥ побачив, ¤к бабус¤ видираЇ з курки сором≥тн≥ тельбухи, тод≥ став б≥л¤ в≥кна подивитись, ¤к ∆ивчик з верх≥вки своЇњ улюбленоњ ¤блун≥ намагаЇтьс¤ зазирнути за небокрай,Ч а пот≥м неквапно вийшов на веранду, ≥ пахощ≥ хл≥ба полинули за ним, наче знали, куди в≥н подавс¤, й не хот≥ли з ним розлучатись.
Ќа веранд≥ хтось сто¤в ≥ докурював передостанню того дн¤ люльку.
Ч ƒ≥дусю, це ти тут!
Ч Ќу зв≥сно, ƒуг.
Ч ќх! ќх, ¤к добре! “и тут. ≤ будинок тут. ≤ м≥сто тут.
Ч “а й ти ж начебто тут, хлопче.
Ч “ут ¤, справд≥ тут!
ƒ≥дусь кивнув головою, погл¤нув на небо, набрав у груди пов≥тр¤ ≥ вже хот≥в був щось сказати, ¤к ƒугласа нараз пойн¤в страх ≥ в≥н вигукнув:
Ч Ќе кажи!
Ч „ого не казати, хлопче?
ЂЌе кажи,Чдумав ƒуглас,Чне кажи того, що збиравс¤ сказати!ї
ƒ≥дусь чекав.
¬они дивились, ≥ просто в них перед очима дерева розстел¤ли на лужку своњ т≥н≥ й перевд¤галис¤ в кольори осен≥. ƒесь неподал≥к останн¤ газонокосарка того л≥та зголювала й з≥стригала роки, складаючи њх любими серцю валками.
Ч ƒ≥дусю...
Ч ўо, ƒуг?
ƒуглас проковтнув слину, заплющив оч≥ ≥ з темр¤ви, в ¤ку вгорнув сам себе, вихлюпнув:
Ч —мертьЧце коли ти сам-один на пароплав≥ ≥ в≥н в≥дпливаЇ й везе тебе геть, а вс≥ твоњ р≥дн≥ залишаютьс¤ на берез≥?
ƒ≥дусь перетравив почуте, придививс¤ до к≥лькох хмарин у неб≥, а тод≥ кивнув головою.
Ч ѕриблизно так, ƒугласе. ј чому ти про це спитав?
Ч “а просто захот≥лос¤ знати.
ƒуглас пров≥в очима хмарину, що пливла у високост≥ й н≥коли не була такою, ¤к у цю мить, ≥ б≥льш н≥коли такою не буде.
Ч ўо ти хот≥в сказати, д≥дусю?
Ч —тривай, дай пригадаю. ѕрощавай, л≥то?
Ч “ак, сер,Ч прошепот≥в ƒуглас, пригорнувс¤ до цього високого чолов≥ка поруч ≥, вз¤вши його стару руку, м≥цно притулив до своЇњ щоки, а тод≥ поклав соб≥ на голову Ч такою соб≥ короною дл¤ молодого корол¤.
ѕрощавай, л≥то!
| Ќазад | Ќаверх | ¬перЄд |